Жить стало лучше?
Инок59
Раскрывая души объятья,
Как укрыть тебя РУСЬ страдалица.
Не поверить, никак мне братья,
Что стезя её, вечно печалиться.
Батогами расписанный в кровь народ,
Всё кумиров ждёт и мессию.
Перекошенный злобою власти рот,
Словоблудьем распял Россию.
Призванные души спасать ЛЮБОВЬЮ.
О мирскую алчность обгадились,
От стыда не моргнув и бровью,
Лобызать власть имущих повадились.
Ну и кто призовёт милосердие?
Кто посеет участье на ниву зла?
Процветает жестокосердие,
Равнодушья покрыла нам души мгла.
Нет к сединам почёта, в пустых сердцах,
И живут старики неприкаянно.
Мотыльками на паперть их гонит страх,
А ведь хочется жить отчаянно.
Столько сИрот не знали после войны,
А ведь за каждую слезинку в ответе.
Опомнитесь люди это позор страны,
От наркотиков гибнут дети.
Торгуют телом за дозу яда,
Чтобы в наркотическом дурмане забыться.
Неужели такого нам «счастья» надо,
Что ещё с нами должно случиться?
Может живьём из груди вырывать сердца?
Чтоб не голосили, «лучше жить стало».
Ну, какого ещё Вы всё ждёте конца,
Или этого ада Вам мало?
Жизнь меряете количеством колбасы,
И душа обросла «чёрным салом».
А давайте положим её на весы,
Взвесим…совести в ней, не стало.
Затянула нас алчность в порочный круг,
Мы рабы своих плотских желаний.
Что ж мы вечность на деньги меняем друг,
Грех лелеем без покаяний!!!
Больно, грустно, противно и страшно брат,
Мы понятья с тобой поменяли.
Говоришь, «душою и телом богат»?
Значит, БОГА МЫ ПОТЕРЯЛИ…
Без ЛЮБВИ не бывает богатства, пойми,
Всё мираж, суета и тленье.
Обними мир ЛЮБОВЬЮ, и в душу прими,
И наступит тогда прозренье?
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
